Акробатика в Днепре и Запорожье

Спортсмен як на тренуваннях, так і на змаганнях очікує відчути себе тим чи іншим чином.

Будь-яка невідповідність між тим, що він очікував відчути і тим, що відчув, викликає певні емоції. Які, своєю чергою, визначають його ставлення до цієї новизни. Якщо він має хороше ставлення до дискомфорту, він продовжить боротьбу, якщо навпаки — він зупиниться, навіть коли чисто біологічно він зможе змагатися далі.

Хороше ставлення можна і потрібно виховувати на тренуваннях, створюючи для спортсмена незручні та складні умови.

Наприклад, вимагати стрибати те, що страшно, продовжувати виконувати вправу, коли дитина втомилася, тренуватися з додатковим навантаженням та ще безліч дуже дискомфортних прийомів.

Але як же так? — скажуть сучасні «психологи» і «всезнаючі» мами — ви ламаєте дитячу психіку. Що ж за нелюд ваш цей тренер? Він зовсім не любить дітей. І іншу хрень із розряду «виховувати в абсолютному коханні«.

На жаль, багато хто не розуміє природу спорту, обманює спочатку самі себе, а потім тренери батьків, батьки своїх дітей і в останніх створюється не правильне ставлення до спорту. І коли приходить переломний момент, дуже багато дітей не можуть пройти цей бар’єр саме психологічно і кидають спорт (і це я про здібних та мотивованих спортсменів).

Щоб виховати хороше ставлення до дискомфорту, потрібно полюбити біль у будь-якому її вигляді, але перш за все, треба подолати стереотипи нашого суспільства та опір сім’ї та родичів.

Кому це вдається, той має шанс стати чемпіоном. Бо чим більшого дискомфорту чекає спортсмен від тренувань та змагань, тим більше він зможе витерпіти, а це призводить до покращення результату.

А тепер згадаємо, що ми зазвичай говоримо своїй дитині, коли їй важко? Не хвилюйся, потерпи і далі буде легше, він чекає комфорту в майбутньому, а отримує ще більший дискомфорт. Далі ви знаєте, що відбувається.

А чого ви очікуєте, якщо з самого початку брешете дитині і формуєте хибне ставлення до навантаження?

Але хто я такий, щоб вас повчати?

Ви ж самі все знаєте.

Батьки хочуть успішних дітей доти, доки успіх дитини не потребує змін від них.

Якщо раптом доводиться переглянути пріоритети, вкладати більше часу та грошей, приймати рішення на користь спорту, визнавати плив тренера, відпускати частину контролю над дитиною, моментально випаровується лицемірна “турбота і кохання” та починається справжній опір подальшому розвитку дитини.

Це початок кінця!

І чим більше тренер докладає зусиль, щоб реалізувати природний потенціал дитини, тим гірше він  розлучиться із цією родиною.